УТВОРЕННЯ ІЗРАЇЛЮ. КОНФЛІКТ У
СИРІЇ. ДЕКОЛОНІЗАЦІЯ АФРИКИ. ЛАТИНСЬКА АМЕРИКА.
Викладач
|
Сергеєва
С.М.
|
Предмет
|
Всесвітня
історія . 1 курс. Група 1-А/л; 1-А/с.
|
Дата
|
20.05.2020
/ 27.05.2020
|
Тема
|
УТВОРЕННЯ
ІЗРАЇЛЮ. КОНФЛІКТ У СИРІЇ. ДЕКОЛОНІЗАЦІЯ АФРИКИ. ЛАТИНСЬКА АМЕРИКА.
|
СХЕМА
ДИСТАНЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ
УТВОРЕННЯ
ІЗРАЇЛЮ. КОНФЛІКТ У СИРІЇ. ДЕКОЛОНІЗАЦІЯ АФРИКИ. ЛАТИНСЬКА АМЕРИКА.
Країни Африки.
Африка – це спільність 53 держав, у яких проживає понад
50 націй і народностей, 3 тис. племен.
Це найбільш конфліктна геополітична зона планети. Протягом останньої
чверті ХХ ст. тут відбулося 35 великих збройних конфлікти у яких загинуло 10
млн. осіб, причому 90% з них – мирне
населення
До Другої світової війни в Африці існували тільки чотири
незалежні держави: Єгипет, Ефіопія, Ліберія і Південно-Африканський Союз.
Найбільші колонії в регіоні належали Великій Британії, Франції, Бельгії та
Португалії.
Особливості соціально-економічного розвитку країн Африки
:
1. Перевага надається розвиткові ринкової
економіки (Нігерія, Камерун та ін.)
2. Економічна залежність від колишніх
країн-метрополій
3. Тривалі громадянські війни Орієнтація на
планову економіку (Конго, Ангола, Танзанія, Ефіопія, Бенін, Мозамбік, Зімбабве
та ін.)
Негативні чинники соціально – економічного розвитку
африканських країн:
1. Громадянські війни та кризи
2. Низький рівень розвитку інфраструктури
3. Високий рівень зовнішньої заборгованості
4. Збільшення соціальної нерівності
5. Низький рівень освіти та професійної
кваліфікації
6. Поглиблення екологічної кризи
7. Поширення хвороб
Крах апартеїду на півдні Африки
Апартеїд
– крайня форма расової дискримінації, політика позбавлення тих чи інших груп
населення, залежно від їхньої раси, політичних, соціально-економічних і
громадянських прав аж до примусового переселення та ін.
Бантустан —
маріонеткова "національна держава", де повинні були жити окремі
етнічні групи.
Сегрегація -
політика примусового відокремлення будь-якої групи населення за расовою або
етнічною ознакою, одна з форм расової дискримінації.
_(cropped).jpg)
Нельсон Мандела
8-й
Президент ПАР
19-й Генеральний
секретар Руху неприєднання
10-й Президент Африканського
Національного Конгресу Нобелівська премія миру (1993)
Близький та Середній Схід
Близький
Схід - територія на заході Азії та північному сході
Африки, де розташовані арабські країни:
Єгипет, Судан,
Сирія, Ліван, Ірак, Йорданія, Саудівська Аравія, Ємен, Кувейт, Катар, Оман,
Об'єднані Арабські Емірати, Бахрейн, а також Туреччина, Ізраїль та Республіка
Кіпр
До Другої світової війни національно-визвольний
рух арабів досяг певних успіхів. Незалежними державами стали:
Єгипет,
Ємен,
Саудівська Аравія,
Ірак.
Під час війни здобули суверенітет :
Сирія та Ліван,
а після війни було проголошено незалежність
Йорданії.
Арабські країни утворили у 1945 р. міжнародну
організацію - Лігу арабських держав (ЛАД) для захисту
суверенітету її членів.
Економічний та політичний розвиток арабських
країн Близького Сходу пов'язаний з нафтою - основним багатством цих держав, їхня роль у світовій
економіці досить значна. Країни регіону задовольняють половину світових та 2/3
західноєвропейських потреб у нафті.
З початку 70-х років Сирія, Ірак, Кувейт рішуче
провели націоналізацію іноземних нафтових компаній. У 1980 р. було завершено
процес націоналізації у найбільшій нафтовидобувній країні - Саудівській Аравії.
Утворення держави Ізраїль
Резолюція № 181 Генеральної Асамблеї ООН 29. 11. 1947р.
Створення на території Палестини двох держав:
єврейської(57%) та арабської (43%)
14.05.1948р.
Проголошення держави Ізраїль.
.
ВИНИКНЕННЯ І ЗАГОСТРЕННЯ БЛИЗЬКОСХІДНОЇ ПРОБЛЕМИ
Близькосхідна проблема – це гострі суперечки щодо
кордонів Ізраїлю, оскільки арабські країни не визнали єврейської держави.
Причини близькосхідної проблеми:
1.
Палестинська проблема, яка виникла після рішення ООН створити на
території Палестини єврейську державу.
2. Правлячі
кола Ізраїлю перешкоджали наданню палестинцям права створити власну державу,
повернутись до своїх земель, як це передбачалося рішенням ООН.
3. Взаємна
неприязнь євреїв і арабів та їх небажання врахувати інтереси обох народів.
4. Виступ
сусідніх арабських країн проти створення держави Ізраїль.
Арабо-ізраїльські війни
Роки
|
Війни
|
Воюючі сторони
|
Хід війни та результати
|
|
Травень
1948-1949 pp.
|
Перша арабсько-ізраїльська
|
Сусідні арабські
держави не визнали Ізраїлю і почали воєнні дії.
Об’єднані
сили арабських країн — Єгипту, Йорданії, Лівану, Сирії, Саудівської Аравії, Йемену, Іраку — складалися з:
10 тис.
єгиптян, 4 тис. йорданців, 4,5 тис. сирійців, 3 тис. іракців, 2 тис. ліванців
|
Війська арабських
держав зазнали поразки. Між сторонами було підписано договір про перемир’я:
1. Сусідні арабські держави визнали Ізраїль.
2. Ізраїль захопив 60% території, яка за
рішенням ООН мала відійти до палестинської арабської держави.
3. Решта території так і не створеної палестинської
арабської держави відійшла до Єгипту (невелика смуга землі в районі
сектора Газа вздовж узбережжя Середземного моря) та Йорданії
(Західний берег р. Йордан).
4. Близько 950 тис. арабів втекло в сусідні
арабські країни
|
|
Висновки
•
Ця війна була початком близькосхідного конфлікту.
•
Справжній мир так і не встановився на Близькому Сході.
•
Перша арабсько-ізраїльська війна породила проблему палестинських біженців і
загострила їх трагічну долю.
•
Палестинські араби були змушені залишатися на становищі вигнанців, а значній
частині їх жити в умовах окупації.
|
||||
1956 р.
|
Друга
арабсько-ізраїльська
|
Англо-франко-ізраїльська
коаліція проти Єгипту
|
1. Англія і Франція вирішили застосувати зброю у
відповідь на націоналізацію Єгиптом Суецького каналу.
2. До них приєднався Ізраїль, бо єгиптяни блокували
Арабську затоку і позбавили ізраїльські кораблі виходу в Червоне море.
3. Британські та французькі літаки бомбардували
єгипетські міста, а ізраїльські війська наступали в Сінаї.
4. За рішенням Генеральної
Асамблеї ООН сторони були змушені припинити воєнні дії і відвести
війська
|
|
5-10 червня
1967-1970pp.
|
Третя
арабсько-ізраїльська
|
Ізраїль проти Сирії,
Єгипту та Йорданії
|
1. Використовуючи фактор несподіваності, Ізраїль зумів
загарбати значні території арабських країн: Синайський півострів,
сектор Газа,землі на Західному березі р. Йордан, арабську частину
Єрусалима, Голанські висоти.
2. З’явилися нові сотні тисяч біженців.
3. СРСР розірвав дипломатичні стосунки з Ізраїлем і
приступив до надання допомоги Єгипту, Сирії в переозброєнні їхньої армії.
4. Активні воєнні дії велись протягом шести днів, а
пізніше війна велась на виснаження.
5. Було підписано угоду про припинення вогню між
воюючими сторонами
|
|
Жовтень 1973 р.
|
Четверта арабсько-
Ізраїльська (війна
Судного дня)
|
Єгипет, Сирія проти
Ізраїлю
|
1. Відмова Ізраїлю повернута арабським країнам
окуповані землі, відновити законні національні права арабського народу
Палестини спричинили нову війну.
2. Єгипетська армія форсувала Суецький канал, а
сирійці захопили значну частину Голанських висот.
3. Ізраїльська армія перейшла в контрнаступ,
оточила арабські війська і почала швидко просуватися до столиці Єгипту —
Каїра.
4. 22 жовтня 1973 р. Рада
безпеки ООН ухвалила рішення про негайне припинення військових дій
|
|
6 червня 1982-1983
рр.
|
Військові дії
Ізраїлю в Лівані (п’ята)
|
Ізраїль проти
військових формувань Організації Об’єднання Палестини та Сирії на території
Лівану
|
1. Ізраїль завдав збройного удару Лівану з метою
знешкодження палестинських бойових угруповань.
2. Стотисячна армія Ізраїлю дійшла до Бейрута і
захопила його.
3. Ізраїльські війська змусили бійців Організації
Визволення Палестини залишити територію Лівану
|
|
Висновки
1. На початку
50-х pp. СРСР став на шлях відкритої підтримки арабських країн в
їхньому конфлікті з Ізраїлем.
2. Конфлікт на Близькому Сході
став складовою частиною глобального протистояння двох військових блоків
— НАТО та Варшавського договору (ОВД).
3. Війна в жовтні 1973 р.
ледве не привела до ядерного конфлікту між СРСР і США.
Близькосхідне врегулювання
Воєнне протистояння
виснажувало арабські країни та Ізраїль. Вони почали шукати мирних шляхів
урегулювання близькосхідної проблеми.
Висновки
1.
Незважаючи на мирний процес на Близькому Сході щодо врегулювання “палестинської”
проблеми, остаточне вирішення цього складного питання залишається відкритим.
2. До
подолання близькосхідного конфлікту вороже ставляться екстремісти в арабському
світі та в самому Ізраїлі.
3.
Арабсько-ізраїльське протистояння породило тероризм у всьому світі.
4. Після
зміни палестинського керівництва радикальні опозиційні рухи дещо призупинили
акти насильства на Близькому Сході.
5. Не
розв’язано питання про повернення до Палестини 3,5 млн біженців.
6. Мирний
процес на Близькому Сході став незворотним і можливо вдасться вирішити
близькосхідну проблему, особливо після прийняття рішення про ліквідацію
єврейських поселень у секторі Газа.
Ясир Арафат
(1929-2004)
Видатний державний, політичний і
військовий діяч сучасності, “батько” й символ Палестинської Автономії.
ТУРЕЧЧИНА
Найважливіші події повоєнного розвитку:
1. Після Другої світової війни за правління
президента Баяра (1950-1958 pp.) було дозволено багатопартійність.
2. За “планом Маршалла” Туреччина одержала
200 млн доларів, але ця допомога не була ефективною через зростання військових
витрат. Країна весь час переживала дефіцит державного бюджету.
У 1952 р.
Туреччина вступила в НАТО.
Все це викликало незадоволення населення, яке
придушувалося із застосуванням сили. У 1960
р. було розстріляно демонстрацію студентів Стамбульського університету. Ця
подія стала поштовхом до виступу військових, які здійснили переворот у 1960 р.
(Військові
перевороти відбувалися
у 1960,1971,1980 pp., метою яких
було створення сильного уряду, який би протистояв ісламістам і вивів Туреччину
до числа розвинених держав світу). До влади прийшов Комітет національної
єдності. Були організовані вибори до Установчих зборів, які ухвалили нову Конституцію (січень 1961 p.).
Так завершила своє існування Перша республіка
1924-1960 pp.
3. Почався період Другої республіки
(1961-1980 pp.).
У 1965 р. на виборах перемогла Партія
справедливості, був сформований уряд на чолі з Сулейманом Демірелем,
який звертав увагу на розвиток приватної власності, на заохочення іноземних
інвестицій.
У країні зростає безробіття, багато турків почали
шукати роботу на Заході, велика кількість їх працює у ФРН.
4. У вересні 1980
р. у Туреччині стався військовий
переворот, Уряд С. Деміреля було повалено, розпущено парламент, призупинена
діяльність партій і профспілок. Влада в країні перейшла до Ради національної
безпеки. Уряд сформували військові на чолі з начальником генерального штабу К.
Євреном.
5. Наприкінці 1982
р. було прийнято нову конституцію.
З 1982 р. у Туреччині Третя республіка.
Розпочалася реорганізація і модернізація виробничої
бази, перехід до ринкової економіки. Значних успіхів було досягнуто у розвитку
промисловості. Зростає виробництво текстильної, харчової, шкіряної галузей,
виробництво електротоварів, засобів транспорту, металовиробів, електронної
продукції. Наприкінці 80-х pp. Туреччина повністю задовольнила попит
населення на продовольчі товари і почала частину їх експортувати.
6. На початку 1990-х pp. Туреччина перетворилася на сучасну індустріальну країну. Вона досягла значних успіхів у
запровадженні ринкової економіки і демократизації суспільства. У
1989-1991pp. зростання валового національного продукту становило 8%
щорічно.
7. На сьогодні Туреччина ще не досягла європейських
стандартів: не вирішено курдської
проблеми, проводилася політика
насильницької асиміляції, порушуються права курдів.
8. З 2002 р. при владі в країні уряд Н. Ербакана,
який започаткував економічну реформу за сприяння МВФ, погодився на
надання культурної автономії курдам.
9. З 2004 р. розпочалися попередні переговори
щодо повноправного членства Туреччини в ЄЕС. У 2007 розпочато почати з ЄС переговори щодо вступу Туреччини до ЄС.
Важливою проблемою для Туреччини є
грецько-турецький конфлікт на Кіпрі.
10.3 2005 р. уряд розпочав проведення заходів щодо
зміцнення грошової одиниці — ліри — після 30-річної інфляції в країні.
11. З 2014р – 12-й президент Редже́п Тайї́п Ердога́н
12. Липень 2016 р.
- Спроба державного перевороту в Туреччині
ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО
РОЗВИТКУ КРАЇН ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ.
Спільні риси
1. Відсталість соціально-економічної структури,
багатоукладність економік.
2. Монокультура
економіки багатьох країн, через що за деякими країнами збереглася репутація
“бананових”, “кавових”, “скотарських” республік.
3. Латифундизм —
панування великих поміщицьких господарств.
4. Відсталість відносин
у сільському господарстві.
5. Технологічна
відсталість, недостатній розвиток науки і техніки, низька продуктивність
праці;
6. Велика роль видобувної,
легкої та харчової промисловості.
7. Економічна
залежність від розвинених індустріальних країн.
8. Соціальні
контрасти між багатими і бідними, низький рівень життя більшості населення
та низький їхній освітній рівень
Відмінності
Країни Латинської Америки відрізняються за ступенем свого розвитку, їх можна поділити на три групи:
1. Передові країни
— країни з найбільш розвиненою обробною промисловістю (Аргентина, Бразилія,
Мексика, Чилі).
2. Середньорозвинені —
держави з розвиненою гірничою промисловістю (Колумбія, Венесуела, Перу. До них
долучаються Коста-Ріка, Сальвадор, Уругвай).
3. Відсталі — аграрні
країни Центральної Америки. Для них характерні такі ознаки:
•
монокультурний розвиток;
•
панування латифундій;
•
дрібнотоварний устрій.
Кубинська революція 1959 р.
Березень 1952 р. Військовий заколот на Кубі,
внаслідок якого владу захопив полковник Фульхенсіо Батіста. Були знищені всі
демократичні свободи. Встановлено диктатуру Батісти.
Січень 1959р. – революція,
до влади прийшов Фідель Кастро.
Замість
правої диктатури генерала Батісти на Кубі встановилася ліва комуністична
диктатура Ф. Кастро, а Куба стала одним із вогнищ напруженої
конфронтації між Сходом і Заходом.
Ліквідація військово-диктаторських
режимів і відновлення конституційного ладу в деяких країнах регіону
80-90-ті pp.
Поглибився
перехід від авторитаризму до демократії. Про ці процеси свідчать такі факти:
1. Авторитарні режими було повалено в таких країнах Латинської
Америки:
• 1982 р. — у Болівії;
• 1983 р. — в Аргентині;
• 1984 р. — в Уругваї;
• 1985 р. — у Бразилії,
Гватемалі, Гондурасі;
• 1985-1987 pp. — у
Сурінамі;
• 1989 р. — у Парагваї,
Сальвадорі;
• 1990 р. — у Чилі;
• 1994 p. — у Гаїті з
допомогою американських військ і за підтримки ООН була відновлена
демократія. До влади повернувся законно обраний, але усунений під час збройного
заколоту 1991 р. Ж. Арістід.
2. Різні шляхи переходу від диктатури до демократії:
• в більшості країн мирним
шляхом;
• внаслідок воєнного
втручання США (Гренада — 1983 p., Панама — 1989 p.);
• шляхом громадянських воєн
(Нікарагуа);
• в результаті переговорів і
компромісу правих і лівих сил, що протягом тривалого часу вели між собою
запеклу збройну боротьбу (Нікарагуа, Сальвадор). В Нікарагуа громадянська війна
тривала з 1979 p., коли до влади внаслідок партизанської боротьби
прийшов Фронт національного визволення імені Сандіно, який скинув диктатуру
Самоси і розпочав соціалістичні експерименти. В країні почалася громадянська
війна, яка завершилася в 1990 р, проведенням вільних виборів. Президентом
Нікарагуа було обрано Віолету Чаморро.
3. Набули чинності нові конституції:
у Бразилії —
1988 p., Колумбії — 1991 p., Парагваї —
1992 p., Перу — 1993 р.
4. Внесено істотні поправки до Конституцій таких країн:
Болівії —
1994 p., Нікарагуа — 1995 р.
5. Всюди збережено посади президентів, але їхні
повноваження значно урізані, щоб не відновлювалися авторитарні правління.
6. У багатьох країнах спрощено механізм імпічменту
президенту.
7. Обмежено термін перебування особи на президентській
посаді.
8. Утверджуються традиції парламентаризму і демократії.
9. Особлива увага приділяється дотриманню прав людини.
10. У багатьох країнах активніше використовуються елементи
прямої демократії — плебісцити і референдуми.
11. Політичні реформи в багатьох країнах запровадили принцип
прямих виборів губернаторів і мерів.
12. Відбувається істотна децентралізація місцевих органів
влади.
13. Змінився характер взаємовідносин цивільної влади та
армії
Завдання:
1. Прочитати підручник §§ 16-17-18 стор. 144-171
відповідати на питання в кінці параграфів (самоперевірка).
2. Переглянути всі запропоновані відео
3. Продовжити підготовку до тематичного тесту. (тест - наступне заняття)
4. Пробуйте вирішувати тести на стор. 172-175
